До 12% українців, незважаючи на війну, все ще висловлюють підтримку Росії: розмова з соціологом Паніотто.

Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) опублікував нове соціологічне дослідження, в якому зазначено, що приблизно третина українців готова погодитися на втрату частини території країни в обмін на мир. За останні шість місяців кількість таких респондентів дещо зросла. Водночас близько 20% українців висловили готовність до територіальних компромісів, але лише за умови отримання серйозних гарантій безпеки, зокрема, у вигляді членства в НАТО. Слід зауважити, що відсоток тих, хто готовий віддати території, може суттєво зменшитися, якщо Збройні сили України продовжать демонструвати успіхи на полі бою і якщо західна підтримка значно зросте.

Як українці реагують на співвітчизників, які вирушили за кордон? Загалом, їхнє ставлення є толерантним, за винятком чоловіків призовного віку. Серед тих, чия репутація постраждала, є українці, що мешкають на тимчасово окупованих територіях, а також етнічні росіяни, які є громадянами України. І хоча жодна з цих груп не заслуговує на таке ставлення, ситуація залишається напруженою. Найбільш дивує те, що в Україні, яка вже третій рік веде запеклу боротьбу за своє існування у війні з агресором Росією, близько десятої частини населення може підтримувати ворога.

Цю інформацію в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто.

- Чи могли б ви прокоментувати дуже цікаві результати останнього соцопитування КМІС, зокрема думку українців щодо територіальних поступок заради миру. Порівняно з лютим 2024 року цей показник збільшився з 26% до 32%? З чим ви пов'язуєте таку тенденцію? Чи може так позначатися втома від війни чи інші причини?

На мою думку, це в значній мірі зумовлено фронтовою ситуацією та наданням допомоги з боку наших партнерів. З лютого цей показник справді зріс до третини населення, але з травня він залишився практично незмінним. Існували певні позитивні зміни, зокрема операція ЗСУ в Курській області, що сприяло стабілізації цього показника.

Ситуація є досить заплутаною і має безліч можливих сценаріїв. Ми аналізуємо різні окремі варіанти, тому важко визначити, з чим люди погоджуються, а з чим — ні. Внаслідок цього, ми прагнемо пропонувати не одне питання, а цілий набір запитань. Це дозволяє краще зрозуміти, наскільки люди готові до територіальних компромісів.

Якщо висловлюватися прямо: фрази на кшталт "мир за будь-яку ціну" чи "мир за територіальні поступки" підтримують лише 4% до 7% людей. Решта згодні на мир лише за умови наявності додаткових гарантій.

Зокрема, результати цього дослідження свідчать про те, що більшість населення виступає проти територіальних компромісів, якщо Україна не стане членом НАТО. У різних сценаріях вступ до Альянсу стимулює близько 20% громадян змінити свою позицію на користь поступок. Це свідчить про раціональність їхніх дій.

Поки що у нас немає успіхів на фронті й не дуже певна ситуація у США. Ми бачили, як упродовж семи місяців Україна не отримувала допомоги США, це призвело до збільшення жертв. Росія скористалася цим, щоб просуватися.

Так, все залежить від того, які успіхи на фронті у нас можуть бути, і від того, чи ми можемо силою повернути наші території.

Отже, можна стверджувати, що в разі зміни тенденцій, якщо Збройні Сили України почнуть досягати успіхів на передовій і західна підтримка стане більш інтенсивною, кількість українців, готових погодитися на територіальні поступки, зменшиться?

- Так. У нашому опитуванні було ще одне запитання - про те, як довго ви готові терпіти війну. Приблизно 73% - ця цифра практично не змінювалася з 2022 року - готові терпіти стільки, скільки потрібно. Нині цей відсоток знизився до 63%. Є ще близько 6%, які готові терпіти ще рік. Так, загалом 69% опитаних готові щодо відносно тривалого періоду війни.

Отже, цей показник зменшується, проте більшість людей готові витримувати труднощі, якщо це обіцяє позитивні зміни для України.

Чи аналізували ви, який відсоток українського населення все ще висловлює підтримку Росії у контексті цієї війни?

У нас виникло питання щодо ставлення до Росії. Прямо на нього відповіли лише 4-5% респондентів. Проте ми також провели методичні експерименти, які допомогли нам глибше зрозуміти ситуацію. Суть цих експериментів полягала в тому, що у лютому 2022 року, всього за тиждень до початку повномасштабної війни, ми завершили одне опитування. А вже у травні 2022 року ми знову звернулися до тих самих учасників і проаналізували, скільки з них відмовилися брати участь у новому опитуванні, а скільки погодилися. Виявилося, що серед тих, хто висловлював підтримку Росії, частка відмов була на 4-6% вищою.

Отже, ми вважаємо, що певна частина населення, яке має проросійські настрої, усвідомлюючи можливі запитання, може бути не готовою на них відповідати. Таким чином, ймовірно, що не 5%, а близько 10-12% українців, незважаючи на обставини, все ще виявляють підтримку Росії. Ми також спостерігаємо, що з окупованих регіонів України деякі люди виїхали до Росії або активно співпрацюють з її владою.

У вашому попередньому інтерв'ю з OBOZ.UA ви згадували про ставлення українців, що живуть в Україні, до тих, хто вирішив виїхати за кордон. Чи проводили ви нові дослідження з цього питання? Який рівень готовності українців до виїзду з країни ви оцінювали?

Ставлення до українців, які виїхали за кордон, можна вважати досить лояльним. Однак терпимість до тих, хто залишився на окупованих територіях, є значно нижчою. Я вважаю це несправедливим, адже ці люди вже переживають великі труднощі і живуть у жахливих умовах. Негативне ставлення до всіх українців через 5-10% тих, хто співпрацює з окупантами, виглядає абсолютно неприйнятним.

Друга група людей, до яких негативне ставлення підвищилося, - це українці, які є етнічними росіянами. Річ у тому, що вони майже нічим не відрізняються за своїми орієнтаціями від українців, так само воюють на фронті. Але негативне ставлення до них продовжується, бо, мабуть, люди продовжують пам'ятати, як росіяни підтримували проросійські партії, Януковича, Медведчука тощо. До початку повномасштабного вторгнення справді була велика різниця між росіянами та російськомовними й україномовними. Нині ця різниця практично зникла, але люди цього не усвідомлюють.

Щодо тих, хто вирушив за кордон, загалом їх сприймають позитивно. Близько 90% українців проявляють толерантність, особливо стосовно матерів з малюками. Проте, коли мова заходить про чоловіків призовного віку, ставлення до них стає менш прихильним.

Щодо готовності виїхати, то ми ставили такі запитання, і там відсоток був досить стабільним. Зважаючи на все, ті, хто хотів поїхати, вже поїхав, і питання тільки в чоловіках. Бо там, де сім'ї вкоріняться за кордоном, слід чекати на ще одну велику хвилю міграції - чоловіки поїдуть до своїх родин.

До речі, з кожним місяцем війни ми втрачаємо набагато більше населення не на полі бою, а в тому, що дедалі більша частина українців, які перебувають у Європі, не повернеться. Таке дослідження ми проводили у трьох країнах Європи - у Німеччині, Польщі та Чехії. З 6 мільйонів українців, які виїхали до Європи, схоже, повернеться лише третина, і лише в тому випадку, якщо війна закінчиться найближчим часом. Тобто із цих 6 мільйонів 4 мільйони, найімовірніше, залишаться.

Безумовно, сьогодні важко зробити прогнози, оскільки багато чого залежить від політичних рішень цих країн. Наприклад, наразі Норвегія не визнає біженцями осіб із західних регіонів України. Проте, якщо звернути увагу на наміри українців, приблизно дві третини з них мають намір залишитися на новому місці.