"Досі не існувало книги, що б повністю висвітлювала особистість та художню діяльність Алли Горської."
Артмонографія "Алла Горська" містить близько 250 репродукцій творів видатної художниці-шістдесятниці та статті, присвячені різним аспектам її життя й творчості. Книга була видана в червні київським видавництвом "Родовід" і продовжує дослідження, розпочате на ретроспективній виставці "Алла Горська. Боривітер", яка проходила в Національному центрі "Український дім" у березні-квітні. Про це видання розповідає його упорядниця, мистецтвознавиця Анастасія Яцковська, яка вже має 40-річний досвід у цій галузі.
Команда артфундації "Дукат" досліджує і популяризує українське неофіційне мистецтво 1960-1980-х. Якщо коротко й узагальнено - це творчість художників, які працювали поза межами соцреалістичного "канону". Алла Горська - яскрава представниця покоління шістдесятників. Талановита художниця і принципова громадська діячка твердо відстоювала українство, за що її вбили спецслужби. Так склалося, що наше суспільство про Горську знало небагато. Її мистецький спадок довгий час залишався в тіні. А це сотні робіт живопису та графіки, мозаїчні панно, театральні ескізи тощо.
Приблизно 10 років тому ми почали вивчати творчість мисткині. Співпрацювали з її сином, культурологом Олесем Зарецьким. 2017-го організували виставку у столичній галереї "Дукат" і видали до неї каталог. Продовжили дослідження в межах проєкту UU Archive - електронного архіву українського неофіційного мистецтва другої половини ХХ століття. Зріла ідея масштабної ретроспективної виставки, яку цьогоріч реалізували в партнерстві з Національним центром "Український дім".
Незважаючи на мою участь у підготовці виставки "Алла Горська. Боривітер", я була вражена кінцевим результатом. Експозиція включала понад 100 творів, багато з яких демонструвалися вперше. У кожному з залів були представлені кураторські тексти, що доповнювали контекст. Одним із ключових елементів виставки стала аудіовізуальна інсталяція, створена на основі втраченого вітража "Шевченко. Мати". На екранах показували відео з пам'яттю сучасників художниці.
Виставка вийшла вражаючою, відображаючи велич особистості Алли Горської. Успіх заходу зумовлений його своєчасністю. В умовах нинішньої війни за нашу свободу, національну ідентичність та самоіснування спадщина шістдесятників набуває особливого значення. Проте метою кураторів було представити Аллу Горську не лише як дисидентку, а й як талановиту мисткиню. Я рада, що це вдалося втілити у життя. Відгук був вражаючим: за шість тижнів експозицію відвідали більше 50 тисяч людей.
Робота над виданням велася паралельно з підготовкою виставки. Планували щось на зразок альбому, в якому буде опубліковано роботи з експозиції. Скоро стало зрозуміло, що матеріалу збирається значно більше.
Ми надсилали запити до українських і закордонних музеїв і приватних колекціонерів, спілкувались із сучасниками художниці, працювали в архівах, а також залучили провідних фахівців до написання текстової частини. Прагнули не просто опублікувати якомога більше творів Горської, а й максимально повно розкрити її особистість як мисткині та громадянки. Тож первинна ідея змінилася. Альбом трансформувався в артмонографію, а запланований обсяг збільшився майже вдвічі.
Це справді значне видання: 380 сторінок повнокольорового друку, сім об'ємних статей, сотні репродукцій, архівні матеріали - документи, світлини, фрагменти щоденників і листів. Збором матеріалу, комунікацією та розробленням концепції книжки займалася команда артфундації "Дукат", передусім куратори виставки Олена Грозовська, Михайло Кулівник і Катерина Лісова. Дизайн розробила Даша Подольцева.
Тексти були створені онукою Алли Горської, художницею Оленою Зарецькою, мистецтвознавицею Оленою Грозовською, театрознавицею Ганною Веселовською, арткритикинею Лізаветою Герман, мистецтвознавицею Діаною Клочко, істориком Радомиром Мокриком, а також журналісткою і мистецтвознавицею Оксаною Семенік.
Безумовно, досконалості немає меж. Існує безліч творів, які ми прагнемо відшукати та представити світові, а також багато неопрацьованих архівів і спогадів, які відкривають нові перспективи для мистецтвознавчих досліджень. Проте, ми успішно втілили свій задум у життя і гордимося досягнутими результатами.
Це видання включає близько 250 репродукцій, а також декілька десятків архівних фотографій, сканованих копій документів, записок та іншого матеріалу. Безумовно, є твори, місцезнаходження яких на даний момент невідоме, а деякі з них не вдалося зафіксувати на світлинах. Однак, можна стверджувати, що це найвичерпніше видання, присвячене спадщині Горської на сьогоднішній день.
Щодо втрачених мистецьких творів, основна мова йде про монументальні твори, зокрема мозаїчні панно. На жаль, більшість із них розташовані на територіях, які наразі перебувають під окупацією — у Маріуполі, Донецьку та Сорокиному. Мозаїки "Дерево життя" та "Боривітер" у Маріуполі були знищені внаслідок бомбардувань російськими військами. Не впевнений, що їх можна буде відновити. Щодо інших творів, достовірної інформації поки що немає. Проте одного разу під час пошуків я натрапив на ворожий репортаж, в якому йшлося про відновлення експериментальної школи №5 у Донецьку, де Алла Горська разом з колегами створила дев'ять мозаїк, тож, можливо, вони залишилися неушкодженими. Проте очевидно, що будь-яке українське мистецтво, яке потрапляє під руку російських загарбників, може зникнути в будь-який момент. На даний момент на території, підконтрольній Україні, збереглося лише два мозаїчних творіння Горської: "Вітер", розташоване на фасаді колишнього ресторану "Вітряк" на проспекті Академіка Глушкова в Києві, та "Птах", що знаходиться в екстер'єрі ресторану "Супій" у селі Гельмязів на Черкащині.
Кожен із семи авторських розділів цієї монографії розкриває різні аспекти особистості Алли Горської, створюючи важливі штрихи до її мистецького образу. Книга організована за ключовими темами: монументальне мистецтво, сценографія, творчі експерименти та взаємодія з мистецтвом минулого, Шевченкіана, коло шістдесятників, а також її життєвий і творчий шлях. Кожен розділ ілюстрацій супроводжується відповідною статтею, а відкриває видання текст Олени Грозовської, що представляє Горську як голос свого покоління.
Однією з драматичних сторінок стала театральна діяльність мисткині, про яку пише Ганна Веселовська. На початку 1960-х художниця була учасницею клубу творчої молоді "Сучасник" і зокрема працювала над оформленням кількох театральних постановок режисера Леся Танюка. На жаль, жодна з них не побачила сцени. Робота над спектаклями "Матінка Кураж та її діти" за Бертольтом Брехтом, "Ніж у Сонці" за Іваном Драчем і "Патетична соната" за Миколою Кулішем зупинилася на етапі ескізів. Вистави "Правда і кривда" за Михайлом Стельмахом та "Отак загинув Гуска" за Кулішем готувалися до постановок у державних театрах, але обидві заборонили, притому останню - напередодні прем'єри.
Насичена була творчість художниці, пов'язана з постаттю Тараса Шевченка. Це й вітраж "Шевченко. Мати" у фоє Червоного корпусу Київського державного університету, який керівництво закладу по-варварському знищило. І відродження традиції вшанування дня перепоховання Кобзаря 22 травня. І цікаві творчі рішення образу поета у графічних серіях різних років. Про Шевченкіану Горської написала Оксана Семенік.
Проте хотіла б підкреслити: всі тексти заслуговують на увагу, і найкраще їх сприймати в комплекті з ілюстраціями. Досі не існувало видання, яке б могло дати повне уявлення про особистість та творчість Алли Горської. Існують спогади про художницю, її листування і нотатки. Олесь Зарецький писав про свою матір, акцентуючи увагу на її активній громадській та правозахисній діяльності, а також на розслідуванні обставин її трагічної загибелі. Монументальна творчість Алли, де вона змогла реалізувати свій талант, досліджена лише частково. Цим займалася донецька журналістка Людмила Огнєва, завдяки зусиллям якої маріупольська мозаїка "Дерево життя", що понад 40 років перебувала за цегляною стіною, нарешті стала відомою. Проте загалом її творчість була представлена фрагментарно. Відчувалася гостра потреба в комплексному дослідженні, якісних репродукціях та інформації про існуючі роботи, їх кількість і місця зберігання. Таким чином, можна стверджувати, що не лише українці, а й сама художниця чекали на таке видання протягом багатьох років.
Реакція спільноти виявилася помітною ще до публікації монографії: ми отримали більше 200 передплат на цю майбутню книгу. Інтерес до видання виявився дуже високим. Пости в соціальних мережах, відгуки від друзів і колег надихають нас і підтверджують, що наша праця не була марною, а результати виявилися вдалими.
Беззаперечно, Алла Горська є однією з центральних постатей українського дисидентського руху. Не всі шістдесятники наважувалися на відкриту конфронтацію з владою. Вона ж не боялася. Разом із Василем Симоненком і Лесем Танюком віднайшла місце масових поховань жертв НКВС у Биківнянському лісі й у листі до міської влади вимагала оприлюднити правду. Опікувалася політв'язнями: їздила на судові засідання, підтримувала родини репресованих, зокрема й фінансово, відвідувала їх у місцях відбування покарань. Щоб побачити друга й однодумця Опанаса Заливаху поїхала аж до Мордовії. Врешті, підписала знаменитий лист-протест 139 діячів культури та науки з вимогою припинити практику протизаконних політичних процесів і не відкликала свого підпису після погроз.
Не можна залишитися байдужим до цієї жінки – її харизма та особистість вражають. В дослідженнях сучасників видно, що Алла справді вміла викликати емоції. Для мене вона є яскравим прикладом різностороннього таланту, що проявився в багатьох ролях: талановита художниця з глибоким мистецьким баченням, віддана дружина та мати, смілива дисидентка і правозахисниця, а також свідома та рішуча українофілка.
Уявіть, що означало в 1960 роки свідомо перейти на українську мову, послідовно пропагувати національну культуру, відроджувати традиції на зразок колядництва чи вшанування дня перепоховання Тараса Шевченка. Це приклад справжнього спротиву. Гадаю, не буде перебільшенням сказати, що Алла Горська пожертвувала власним життям заради свободи інших, зокрема нас із вами. Забувати не маємо права. Мусимо пам'ятати, популяризувати й гідно продовжувати справу цієї видатної жінки. Нам є чим пишатись і що наслідувати.
На жаль, справу про вбивство Алли Горської закрили через закінчення терміну давності. Олесь Зарецький неодноразово намагався відновити розслідування, але отримував лише формальні відповіді. Сьогодні наше завдання полягає в тому, щоб не дозволити забути цю трагедію та гідно продовжувати справу Горської і інших борців за свободу. Перемога над Росією стане тією важливою віхою, яка дозволить нам з гордістю заявити, що ми завершили цю справу.
