Москалець про екологічну кризу на Сеймі | Еспресо
Насправді мені просто відібрало мову. Як тому хлопцеві, що повернувся з російського полону й навіть розповісти не міг про звідані тортури
Я спостерігав за цими відео, які дедалі частіше з’являлися на YouTube та в соціальних мережах, і в мене виникло гнітюче відчуття, що варто було б висловитися, написати колонку для "Еспресо" чи пост у своєму блозі. Хотілося зробити хоч щось, але жодне слово не виходило з моїх уст. Цей злочин перевищує межі мови, адже він перебуває поза межами людського.
Голос маленької дівчинки, яка самотньо співала на хорах молитву, просячи: "Господи, врятуй нас від мору, голоду, вогню та війни", розірвав моє заціпеніння. Принаймні з'явилося хоч якесь слово. Моральний занепад. Ось як це можна назвати. Виявляється, росіянам було замало життів наших воїнів, беззахисних старців, вагітних жінок, зґвалтованих і замучених дівчат у Бучі. Тепер вони намагаються знищити навіть життя ріки. "Як же, - з відчаєм каже моя землячка, - Путін обіцяв зробити з України санітарну зону, і ось він реалізує це".
Я народився, виріс і більшу частину життя прожив на Сейму. Саме так - "на Сейму", "в Сейму", з наголосом на останньому складі, говорять мої земляки. І мене завжди тішило, що Тарас Шевченко вживав це слово по-нашому: "...Батурин славний Москва вночі запалила, Чечеля убила, і малого, і старого в Сейму потопила". У моїй творчості не бракує сторінок, присвячених Сейму, - починаючи з юнацької "Поеми ріки", продовжуючи численними згадками по віршах, щоденниках і есеях, або ось такими, скажімо, екстатичними хвалами в "Дев'ятьох концертах": "Водо! Скойки і риби твої, коріння прозоре, що вгрузло у землю пахучу; мова твоя українська і тіло гнучке, непродажне, пресвітле! Глибоко в тебе пірнаю, коханець і муж якнайкращий, небувалої ласки вітри - бо в тобі є вітри - перехоплюють віддих у розкіш, ніби хмару, легку і липневу, несуть архаїчними руслами, втіхою, найсолодшою після потреби дивитися в Бога".
Хіба могло бути інакше? Адже батьківщина - це не тільки рідна земля, а й рідна ріка, родичанські стосунки з рибами й птахами, з батьківським таки небом над головою, у якому всі сузір'я - свої. Батьківщина - це ліки. Перші повісті мого батька називалися "Сейм виходить з берегів" і "Над Сеймом летять журавлі". В дитинстві, коли я тяжко хворів коклюшем і задихався від безперервного глибокого кашлю, батько брав мене на руки і ніс до Сейму. Хтось із односельців порадив саме так лікувати малого: дихати теплою густою парою, яка підіймається над рікою вранці. Ми сідали в човен до котрогось із місцевих рибалок (хто то був? Михайло Авула, який роками перевозив людей через Сейм?), човен безшумно, урочисто якось виходив на стрижень течії, розпочинався сеанс річкової терапії, яка врешті й урятувала мені життя.
Читайте також: Росіяни забруднюють річку Сейм, яка тече й територією України, - декан факультету природничих наук Києво-Могилянської академії професор Хлобистов
Цього разу біда підкралася непомітно. Не було оглушливих вибухів дронів, не було ненависного свисту ракет, мовчали сирени повітряної тривоги. Тільки одне за одним почали з'являтися моторошні відео очевидців. Золотий серпневий пісочок, усміхнене сонце, ласкаві відсвіти хвиль - усе, як завжди, все любе серцю, впізнаване з першого погляду. І - риби. Мальки висовували голови з води, спазматично хапаючи ротами повітря. Їм теж судилося загинути, як і тоннам великої риби, що вже підіймалася з глибин догори черевом. Може, ця малеча кричала від нестерпного жаху. Може, вони кликали мене на допомогу!
Величезна смертоносна пляма пливла по річці, безжально знищуючи все живе на своєму шляху. Хоча я багато років провів на риболовлі на Сеймі, мені ніколи не спадало на думку, що тут можна зустріти таку величезну та прекрасну рибу в такій кількості. Навколо панував страшний хімічний запах, який змусив заборонити купання і поїлку худоби з ріки (кажуть, на багато років уперед). Місцеві жителі носили медичні маски, адже дихати було практично неможливо через сморід. Серпневий Сейм виглядав як краса охайно вбраного покійника в розкішній труні.
Я ніколи не спостерігав за своїми співвітчизниками - зазвичай такими усміхненими, доброзичливими і розмовними - у такому гнітючому стані, сповненому розгубленості і мовчання. Як ми тепер зможемо існувати без Сейму?! Ні пташки не кружляють над забрудненою водою, ні риба не плаває під мостом. Нічого живого не видно навколо. Усе зникло.
Хтозна, чи вдасться порятувати Сейм. У кожному разі, на це потрібні будуть роки, яких особисто в мене залишається вже не так багато. Відновити екологічну систему, відновити довіру природи, відновити мир. У людей немає такої покари, яка була б співрозмірною немислимому злочину - вбивству ріки. Але навіть якби вона була, повернути той рай, який жив і цвів на берегах Сейму, вже не вдасться.
Від лиха, голоду, полум'я та війни, захисти нас, Господи.
І Сейм, врятуй і нас, якщо це ще можливо...
Спеціально для Еспресо
Автор: Костянтин Москалець, літератор.
