"Мне некуда уходить, у меня дети на той стороне. Я не встречала их уже три года". Эвакуация из района Курахово в репортаже УП.
У яскраво-рожевому махровому халаті та плетеній шапці на голові жінка на ім'я Тетяна щільно застібає куртку своїй бабусі. Потім накидає їй капюшон і, нахиляючись над колісним кріслом, чітко й голосно повторює: "А я тобі буду дзвонити! А я тобі буду дзвонити!".
Температура в їхньому помешканні лише трохи перевищує вуличну. На вулиці середина листопада в Донеччині, температура коливається на рівні 5-7 градусів тепла, а також спостерігається легка мжичка. У їхньому домі немає ані опалення, ані електрики.
Бабуся Василина Григорівна сидить мовчки, не відгукуючись на запитання. Вона не може пересуватися, слух її значно погіршився, а розмовляти вона практично не може. В її віці, а їй уже 100 років, через два місяці виповниться 101, вона, можливо, є найстаршим мешканцем Дачного – малого села, що розташоване неподалік Курахового. Останні кілька тижнів це місце зазнає атак російської армії.
Протягом року-півтора в Дачному, куди завітали волонтери та журналістка з УП, в селі спостерігається спокій. Усі російські обстріли спрямовані на Курахове та північні околиці, де тривають активні наступальні дії з боку російських військ.
Курахове видно з будь-якої точки Дачного по височезних трубах від ТЕС. Саму ТЕС, як писав нещодавно Wall Street Journal, розібрали на запчастини і вивезли, аби надалі використати для ремонту інших, пошкоджених обстрілами електростанцій.
У квітні, займаючись цим напрямком, який багато хто ще досі називав "Марʼїнським" за звичкою, журналісти УП виявили нещодавно зруйнований росіянами залізничний міст, що вів до Курахівської ТЕС. Цей маршрут використовувався для доставки вугілля, і його знищення загрожувало зупинкою роботи станції.
- Ось її похоронні речі, - крізь сльози промовляє Тетяна до волонтерів, передаючи їм маленький пакет з речами бабусі.
- Іди з благословенням, - ще одне речення, яке крізь сльози вимовляє Тетяна, після чого вивозить Василину Григорівну в кріслі до білого евакуаційного автомобіля.
Волонтер і пастор Леонід Номерчук, який прибув до Дачного з Дніпра, намагається переконати Тетяну та її батьків покинути це місце.
- У мене таке чудове місце для вас є! - вдається він до найраціональнішого з аргументів.
- Я не хочу туди йти. У мене немає близьких там, - знову крізь сльози промовляє Тетяна.
- У вас там, з того боку, є родичі? - запитує Леонід, маючи на увазі території, підконтрольні Росії.
— Так, діти. Я вже три роки їх не бачила через цю чортову війну, — різко вигукує жінка, неначе кидаючи прокляття всім навколо.
Що зараз відбувається на Курахівському напрямку, де ще є можливість евакуювати цивільних осіб, та як виглядає річка Вовча після знищення дамби Курахівського водосховища - дивіться в нашому свіжому репортажі від УП з передової.
