Закарпаття та московський Кирило: чому закон про заборону УПЦ МП не працює?
Компартію було заборонено десять років тому, проте її члени досі займають місця в українському парламенті, змінюючи назви своїх політичних організацій. Нещодавно було ухвалено рішення про заборону УПЦ МП. Однак, здається, російські куратори не планують відпускати Україну, адже це для них надто важливий об'єкт.
Нарешті! На одинадцятому році війни Верховна Рада ухвалила закон №8371, який забороняє релігійні організації, що мають зв'язки з російською православною церквою — головною рушійною силою агресії проти України. Цей закон передбачає припинення діяльності УПЦ (Московського патріархату), яка є потужним підрозділом російської ідеологічно-релігійної системи.
За словами спікера парламенту Руслана Стефанчука, закон передбачає цілих 9 місяців на те, щоб українські релігійні організації, які підозрюють у співпраці з РПЦ, розірвали зв'язки з Москвою. Крім усього іншого, закон вступає в дію аж через місяць після його публікації. Тобто, п'ята колона окупантів в Україні має 10 місяців на роздуми, перефарбування та зміну шапок.
На фоні того, що 63% громадян України підтримують термінове заборонення московського патріархату в нашій країні, здається, що український парламент не поділяє цю думку. Тож, давайте на деякий час відкладемо обговорення закону і вирушимо до села Кушниця, яке здебільшого належить до московського православ'я в Закарпатті.
На сьогоднішній день в селі функціонують дві православні церкви та один монастир, всі з яких підпорядковані Українській Православній Церкві Московського Патріархату. Перша церква була збудована більше ста років тому як греко-католицька, але в 1946 році, під час радянської окупації, її передали під контроль Російської Православної Церкви. Другу церкву збудували місцеві трудові мігранти, які повернулися з Росії з чималими фінансовими надходженнями. Вони вирішили інвестувати ці кошти у нове будівництво церкви, яка постала поруч з уже існуючою, фактично в одному дворі.
Монастир був заснований двома черницями, які прибули з обителі під Москвою, з відомого П'ятигорська. Саме в цьому місці традиційно формувалися кадри для спецслужб (КДБ, ФСБ), які діяли в рамках церковної діяльності. Настоятель того монастиря дав благословення нашим черницям на зведення нового монастиря в Кушниці та виділив для цього певну фінансову підтримку. Обитель була зведена на пагорбі, неподалік від села, і все це відбувалося вже в період Незалежності.
Чи можемо ми сьогодні стверджувати про безпосередні зв'язки церковних громад села Кушниця з московським патріархатом? Безумовно, можемо. Ці громади створювалися з наміром стати частиною УПЦ МП. Вони мають фінансові, духовні, історичні, побутові, традиційні та звичаєві корені, які походять звідти. Однак змінити цю ситуацію або хоча б юридично закріпити цю залежність вкрай складно. Адже формально церква має українську назву, що робить законодавчі заходи безсилими в цьому випадку.
Ще з 1991 року, усвідомлюючи втрату контролю над Україною, Росія прийняла термінові заходи для посилення свого релігійного впливу на українців. Громадяни, що усвідомлювали свою ідентичність, почали в незалежній державі процеси відновлення справедливості — повернення церков до тих конфесій, до яких вони належали до російської окупації 1946 року. Це, безумовно, викликало обурення в Кремлі.
Пік будівництва нових церков припав на тяжкі часи у нашій історії - на бідні, буремні, шалені, бандитські дев'яності. Треба сказати, що багато церков у нас будували саме бандити. Бо легкі величезні гроші пахли кров'ю. Їх потрібно було якось освятити. А де краще це зробити, як не у власній церкві? Переважно московського патріархату. Бо там гроші не пахнуть взагалі. Ця церква навіть війну благословляє. До речі, наші політики теж кинулися будувати церкви. Навіть Порошенко не втримався.
Зважаючи на актуальні тенденції та прагнучи захистити свої імперські інтереси в Україні, російська сторона активно відкриває нові семінарії, які за два роки навчання готують нових священнослужителів для Кирила. Нещодавно одна з таких семінарій з'явилася в закарпатському селі Ком'яти, приймаючи всіх охочих, навіть тих, хто лише вмів читати по складах.
Ось так звані "швидко підготовлені" священнослужителі вирушають до нових, сучасних храмів. Якого навчання вони можуть дати нашим розумним селянам? Яку національну свідомість вони здатні формувати? Які горизонти світогляду можуть розширити? Яку концепцію свободи вони можуть просувати? Які цінності мають на увазі? Лише наративи підпорядкування, невігластва, авторитаризму. Лише ідеї "русского мира", сліпа відданість владі, ностальгія за єдиним народом, жорстка залежність від центру. Як у військовій структурі.
Усі ці заходи та неконтрольовані процеси призвели до того, що кількість громад УПЦ МП, зокрема в Закарпатті, зросла. Міцніше стала на ноги. І не соромилася голосно заявляти про свою приналежність до Москви.
Саме з цієї причини значна частина свідомих жителів Закарпаття у ті часи відвернулися від релігійних установ. Після початку повномасштабного вторгнення ще більше впливових особистостей вирішили відійти від церкви. Це стосується й нашого села Кушниця. Натомість у сусідньому Довгому є альтернатива московській церкві. У Кушниці ж вибір відсутній. Тож залишається або йти до церкви, або залишатися вдома, що, звісно, не зовсім влаштовує старше покоління.
У кінці серпня цього року рухівці (ветерани НРУ), демобілізовані воїни (ветерани російсько-української війни), дійсні воїни та патріоти вирішили відкрити в селі алею Героїв. Адже загинуло на фронті уже шестеро чоловік. Знайшли кошти, організували роботи, окультурили територію, виготовили та встановили банери... Підготували програму для відкриття та освячення. Але, як сказав мені один із організаторів, нічого спільного ні з московськими попами, ні з антиукраїнською владою села (ОПЖЗ) вони мати не хотіли. Запросили ПЦУ. Сам єпископ Віктор Бедь приїхав на освячення. Усе було проведено на найвищому рівні. Людям сподобалося, хоча на початку сприймали все досить насторожено.
Група свідомих селян почала об’єднуватися та розмірковувати про вихід з УПЦ МП. Але чи допоможе в цьому новий закон? Відповідь очевидна — ні. Священнослужителі, пов’язані з Кирилом, почуваються абсолютно впевнено. Для них закон — це просто формальність. Вони намагаються вселити впевненість, що нічого не зміниться. Цей закон не становить жодної загрози для їхньої структури, яка вважається ворожою Україні. Лише таке враження складається. І, до того ж, немає жодних механізмів для реалізації закону в практиці. 63% свідомих громадян України знову залишаються сам на сам зі своїми труднощами, без підтримки з боку держави.
І ще. У мене складається враження, що наша Верховна Рада всі ці роки працює не в інтересах України. Подивіться і проаналізуйте самі: ворожу нам комуністичну партію заборонили геть пізно, хоча всі знали, що це антиукраїнська структура. Комуністи швидко перебігли в інші партії і лишилися при владі. Партію Медведчука теж заборонили із запізненням, але він залишився депутатом і став засновником антиукраїнської Партії регіонів. Кум Путіна став заступником голови ВРУ. Знову ж таки, дуже довго не могли роздивитися спецслужби суті діяльності цієї організації проти держави. Але таки роздивилися. Упіймали зрадника і назвали його зрадником.
Проте всі його соратники залишилися на своїх позиціях. Вони просто перейшли до інших фракцій. Партію регіонів врешті-решт було заборонено. Але ті ж самі особи створили ОПЗЖ. І знову знадобилося кілька років, щоб усвідомити очевидне: ті ж самі люди, незалежно від того, до якої партії вони належать, продовжували діяти проти України. Врешті-решт Верховна Рада ухвалила рішення про заборону ОПЗЖ. Ура! Однак наступного дня ті ж самі особи зареєстрували нові фракції: "Платформа за життя та мир" і "Відновлення України". Саме ці фракції в повному складі голосують проти, хоча й не ідеального, але Закону про заборону московського патріархату в Україні.
Мене турбує, що можуть пройти ще кілька років, які стануть втраченими для українського народу, перш ніж ці антиукраїнські організації нарешті будуть ліквідовані. Час не просто минає – він працює проти нас. Війна набирає обертів, а руський мір продовжує розвиватися на нашій землі. Має місце побоювання, що з московським патріархатом відбудеться щось подібне до того, що сталося з політичними партіями. Минув місяць з моменту ухвалення закону, а дій так і не сталося. Клан москвофілів продовжує тримати свої позиції.
У Кушниці свідомі мешканці виявили необхідність звести новий, вже четвертий православний храм у своєму селі. Але виникає питання: що станеться з уже існуючими трьома храмами? Чи продовжуватимуть там забороняти звучання Молитви за Україну?
